ПО́НЮХ, у, ч., розм. Те саме, що поню́шка. Він витягає табакерку, і понюх табаки приховує його розгубленість (Тулуб, Людолови, II, 1957, 498).
◊ Пропа́сти ні за по́нюх таба́ки (тютюну́) — те саме, що Пропа́сти ні за поню́шку таба́ки (тютюну́) (див. поню́шка). [Бичок:] А хіба я мало передавав старій грошима та хлібом? Та щоб так моє добро і пропало ні за понюх табаки? О ні! (Кроп., І, 1958, 466).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 167.