ПОНЯ́ТЛИВИЙ, а, е, розм. Який швидко й легко сприймає, засвоює що-небудь. Хазяїн усе найбільш Денисові приказує, чим Трохимові, бо той понятливіший і моторніший (Кв.-Осн., II, 1956, 403); Не нянькою була Оленка в панії Ганни, а рідною сестрою. Зараз почала її пані Ганна письма учити, і сама здивувалась, що то за понятлива людина та Оленка! (П. Куліш, Вибр., 1969, 280); // до чого. Який розбирається в чому-небудь певному, добре виконує певні завдання. Корній та Демид хоч не були до таких жалісливі, але й вони через деякий час з приємним подивом стали помічати, що дамочка ця понятлива до роботи, не байдуже виконує, що їй скажуть (Гончар, Тронка, 1963, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 168.