ПОНІ́ВЕЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Б’ючи, ламаючи, зіпсувати, зруйнувати що-небудь. Менший знов просить: — Братику мій, дай мені хоч з коробки молотить. — Не дам, — каже старший, — який з тебе молотник? Ти мені тільки понівечиш пшеницю! (Стор., І, 1957, 31); Очі шукали деревця, хоч сухого кущика, але нічого подібного тут не було. Наче хто навмисне оголив, понівечив і спотворив цю землю! (Ткач, Плем’я.., 1961, 41); [Микола:] Невчасно зник наш садівник Ілько. Хороший сад він виростив у пана, І треба ж — уночі якась свиня Понівечила кращий молодняк (Забашта, Пісня.., 1961, 138); // Зіпсувати форму, пошкодити поверхню чого-небудь (про дію, вплив чогось). На ніч мороз як потисне страшенний: Понівечив, лютий, ряст та фіалки (Коцюб., І, 1955, 430); // безос. — Татко твій живий і здоровий, він не такі грози бачив, — весело розповідав шофер, — а дорогу місцями було-таки понівечило… (Гончар, Дорога.., 1953, 67).
2. Побивши, залишити сліди від ударів; покалічити. — Оце побили мене чоловік із пасинком… так побили, так понівечили, що й господи! (Н.-Лев., II, 1956, 9); Мабуть, тебе, сину, там так понівечили, що й кістки цілої не оставили?.. (Мирний, II, 1954, 214); З підлоги підвівся закривавлений Роман.. — Романочку, бідний мій… Як понівечили вони тебе, — придивляється дівчина до страдних очей, до набухлих жил на скронях, падає в його обійми (Стельмах, І, 1962, 469); // Змучити, виснажити; зіпсувати здоров’я. Десятилітня каторга посріблила голову [Т. Шевченка], згорбила і понівечила тіло (Слово про Кобзаря, 1961, 121).
3. Змінити на гірше, спотворити що-небудь. Пахучая фіалка розцвіла І звеселила свій куточок. Де взявсь Бур’ян, насіявся кругом І квітку бідную понівечив він дуже (Гл., Вибр., 1951, 140); Чужинське життя понівечило вроду [Марії], поклало на рамена тягар злиднів і невдач (Рибак, Час.., 1960, 84); // Порушити нормальний хід, стан, розвиток чого-небудь; // Зіпсувати кому-небудь життя, погляди, переконання. Ти мене, безталанну, понівечив дуже (Сл. Гр.); // безос. Сиру картоплю, каже, гриз на лагерній службі, не вистачало вітамінів… Але ще більше не вистачало, видно, йому якихось інших вітамінів, тих, що для душі, — ось чого її так покрутило, понівечило (Гончар, Тронка,1963,206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 162.