ПОНІКЕЛЬО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до понікелюва́ти; // у знач. прикм. Почекав [Петро], поки біленька монета мандрувала по невидимих шляхах у.. понікельованому ящику, накрутив номер і став ждати (Загреб., Спека, 1961, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 163.