ПОНІМІ́ТИ, і́є, і́ємо, і́єте, док.
1. Стати німими (про багатьох). — Чи на вас сьогодні наслано, чи ви поніміли? — спитав Балабуха, розводячи руками (Н.-Лев., III, 1956, 242); Хай же ті вороги поніміють (Сам., І, 1958, 61); * Образно.[Жірондист:] Проречистії мури! Скільки душ їм заповідало думки та мрії в реченнях мудрих та в огнистих строфах, і вірний камінь речником зостався людей, що поніміли під залізом (Л. Укр., II, 1951, 178); * У порівн. Усі зразу стихли, мов поніміли, слухаючи пісню (Мирний, III, 1954, 196); // Під впливом сильного враження, почуття, гострого відчуття тимчасово втратити здатність говорити (про багатьох). Раптом земля затряслась, будинки хитнулись і ось-ось, здавалось, заваляться.. Люди поніміли (Коцюб., III, 1956, 354); Зблідли, поніміли Сіпаки наче помертвіли; Таким ми напором страшним На них наскочили (Фр., X, 1954, 322).
2. перен. Замовкнути (про багатьох). Коли пили — гомоніли, а як настав час платити — то всі поніміли (Укр.. присл.., 1955, 210); // Перестати судити (про багатьох). Ой нехай судять, як розуміють, Прийде тая годинонька, — вони поніміють (Чуб., V, 1874, 148); Нехай судять, нехай наговоряться до часу — до пори! Схочу, прийде така година, що всі вони поніміють (Н.-Лев., І, 1956, 87).
Як (мов і т. ін.) понімі́ли — замовкли (про багатьох). Усі [кріпаки] мов поніміли (Мирний, IV, 1955, 200); Довкола нас гамір, музика, розмови, сміхи, а ми наче поніміли (Коб., І, 1956, 152).
3. у сполуч. із сл. все, перен. Перестати рухатися, видавати звуки. Все потемніло й поніміло навкруги (Барв., Опов.., 1902, 247); Заметушилися [люди], покидали серед двору корогви, і швидко на подвір’ї — ні духу. Впала залізна тиша… Все поніміло, покам’яніло… (Вас., Талант, 1955, 44).
4. перен. Втратити чутливість, заніміти (про частини тіла). А у мене, повірите, з переляку і ноги поніміли (Баш, На землі.., 1957, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 163.