ПООББИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пооббива́ти. Ще здалеку впізнав Гнат чималий будинок під зеленим залізним дахом, з пооббиваними дощем стінами (Коцюб., І, 1955, 36); // у знач. прикм. В самій слободі Капулівці видко стародавнє січове кладовище,.. на котрому стоять ще сім кам’яних хрестів, та ще деякі — поламані і пооббивані (Стор., І, 1957, 253); Гнітюче враження справляла дожидальня з пооббиваними стінами, скрипучою, мов колішня, лавою… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 168.