ПООБВИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пообвива́ти. Руки її пообвивані шматами, на фартусі червоні краплі крові, в голові горить, у вухах шумить (Кобр., Вибр., 1954, 169); Голова [о. Нестора] була пообвивана рушниками (Фр., VII, 1951, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 169.