ПООДИНО́КИЙ, а, е.
1. тільки мн. Які розміщені або зустрічаються рідко. Стежкою, поміж поодиноких очеретин, ішов з великим чемоданом довговидий хлопець (Мушк., Серце.., 1962, 54); З двору повіяло свіжим вітром, залітали, наче заблукавши, поодинокі сніжинки (Гур., Життя, 1954, 48); Міський парк. Ще підмітають алеї, але є вже і поодинокі перехожі (Головко, І, 1957, 477); // Які бувають у невеликій кількості; рідкісні. Мене змучило й невдоволило ще (з винятком поодиноких хвилин) моє дотеперішнє життя (Коб., III, 1956, 9); Я відчув душевну вдячність дисертантові за його чуйність, так би мовити, і до поодиноких, ніби й забутих рослин (Ле, Право.., 1957, 7).
2. тільки мн. Ізольовані від інших, позбавлені зв’язку з іншими; розрізнені, окремі. Дарка бачить, як нерухомі очі Оріховської просвердлюють кожний гурток, а вуха, здається, видовжуються, щоб схопити нитки розмов поодиноких гуртків і зв’язати їх в один вузол (Вільде, Повнол. діти, 1960, 107); Їхні [козаків] нагаї розірвали ще нетривкі ниті єдності поміж селянами. А поодинокі виступи були легко придушені місцевою поліцією (Стельмах, І, 1962, 502); // Які виділяються, вирізняються, не зливаються з іншими в щось ціле. На розі строчив кулемет, зринали поодинокі постріли (Десняк, Десну.., 1949, 525); — Так і веди нас на панів.. — На Каффу!!! — надсаджувалися поодинокі голоси (Тулуб, Людолови, І, 1957, 475); // Деякі з-поміж інших (вибірково). — Тільки поодиноким з нас щастило потрапити з путівками комсомолу і комнезаму до робітфаків (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 24); Наприкінці цього періоду [від 4 до 6 років включно] у дітей з’являються поодинокі абстрактні поняття (Шк. гігієна, 1954, 53).
3. Який є тільки одним. Стрілянина поступово стихала, озивався ще тільки якийсь поодинокий кулемет (Голов., Тополя.., 1965, 350); // Не типовий, випадковий, винятковий. Повстання рабів у Криму не було поодиноким (Іст. СРСР, І, 1956, 19); Більшість дослідників, особливо останнього часу, одностайно підкреслюють патріотизм «Слова о полку Ігоревім» . Щодо цього, «Слово» є не поодиноким явищем староруського письменства (Рад. літ-во, 1, 1962, 67); // Окремо взятий, відособлений. Не чутно виразно ні одного слова, не розбереш поодинокої розмови — все гуде, гукає, лящить, верещить (Мирний, III, 1954, 263); Він [П. Саксаганський] умів в поодинокому, буденному факті побачити значне і святкове (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 176.