ПО́ПАСКИ, присл., розм.
1. Пасучись на ходу. Зарядив дощ.. Спершу вівці наче зраділи — розкотилися по толоці, щипаючи попаски низеньку, приземну травицю (Мирний, І, 1949, 157); // Пасучи на ходу. Це був той ранній час, коли в степу так гарно, коли чабани випускають овець із кошар і зорюють, тобто ведуть їх попаски степом ще при світлі зорі (Гончар, Тронка, 1963, 253).
2. Те саме, що обере́жно. Кішка іде попаски (Сл. Гр.); Одна курка відокремилася від гурту й попаски наблизилася до засади (Загреб., Європа 45, 1959, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 183.