ПОПЕРВА́Х, присл., розм.
1. Те саме, що споча́тку. — Хазяйнуємо потроху, нові порядки заводимо, але попервах труднувато тропу вхопити. Більше наосліп доводиться… (Іщук, Вербівчани, 1961, 239); // Перш за все. Попервах, маючи все-таки деякий життєвий досвід, я, побачивши ленінградку із шлангом в руках, зразу вдарив швиденько на той бік вулиці (Вишня, І, 1956, 305).
2. Раніше, колись. Стріла [Ганна] за містком Сашка Вовкотруба — того сержанта, який попервах приводив до полковника п’ятьох бійців (Ю. Янов., Мир, 1956, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 185.