ПОПЕРХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Задихнувшись, закашлятися від попадання їжі, води і т. ін. в дихальне горло. Голосне кахикання почулося з краю довгого столу. Це поперхнувся борщем майстер Лелека (Донч., І, 1956, 79); Садовський поперхнувся рибою і артистично закашляв (Сміл., Пов. і опов., 1949, 64); Йонька поперхнувся димом (Тют., Вир, 1964, 442); «Кхи-кхи!» поперхнувся дід їдким димом самосаду (Вол., Самоцвіти, 1952, 20); * Образно. Кулемет поперхнувся, закашлявся і замовк (Трип., Дорога.., 1945, 63).
2. Відчути нестачу повітря від напливу якогось гострого почуття, сміху, плачу і т. ін. Віктор від несподіванки та подиву аж поперхнувсь. Через те і не встиг нічого спитати (Головко, І, 1957, 459); Парубок.. дивиться на Плачинду і, коли той поперхнувся злістю, удавано, з зітханням відповідає: — Хоч лайте, хоч не лайте, а печінку бережіть (Стельмах, І, 1962, 26); Академік посміхнувся, а Пилип Пилипович навіть поперхнувся від сміху (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 194).
◊ Поперхну́тися сло́вом — замовкнути на слові, не вимовити якогось слова. — А в нас плужок на печі єсть!.. — А бандит питає: — Який там плужок? Він не стріляє часом? — Чую: поперхнувся тато словом — мабуть, хотів удати посмішку (Донч., VI, 1957, 98); Панна Ярина.. аж поперхнулась тим сердитим і зневажливим словом, котрим хотіла була дати одкоша молоденькому нахабі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 196.