ПОПЕ́СТИТИСЯ, е́щуся, е́стишся, док. Пеститися якийсь час. Воно ж Попестилось собі, погралось Та й спатоньки, мале, лягло Таки ж у неї на колінах (Шевч., II, 1963, 368); Неважна рана… Троха попеститься [чоловік] Та й встане… (Фр., XI, 1952, 263); Панотця нога вже не боліла, але він почував біль на душі через те, що не найшов у жінки віри. Забаглося старому попеститися (Март., Тв., 1954, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 196.