ПОПЕТЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм.
1. неперех. Петляти якийсь час. Юнак.., попетлявши кількома вулицями, опинився на довгій магістралі, що носила назву Петінки (Гжицький, Вел. надії, 1963, 5); Машина в’їхала в ліс, попетляла ще трохи по тісній просіці і вискочила на галявину (Хижняк, Тамара, 1959, 292).
2. у сполуч. із сл. шлях, дорога, стежка і т. ін., неперех. Пролягти, бути розташованим з вигинами в різних напрямках.
3. перех. Заплутати (сліди). Здавалось, що не людина тут пройшла, а хитрий і досвідчений вовк попетляв сліди (Збан., Ліс. красуня, 1955, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 196.