ПОПЛА́КАТИ, а́чу, а́чеш, док. Плакати якийсь час. І хлинули сльози. Поплакав сердега, утер рукавом (Шевч., І, 1951, 93); — Ну, годі плакати, Сашо, чуєш? Поплакала й досить… (Довж., І, 1958, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 208.