ПОПЛЕСКА́ТИ, ещу́, е́щеш, док.
1. перех. і неперех. Злегка ударити рукою кілька разів по чому-небудь. [Бентлі:] Я вас ненавиджу, майоре! [Петерсон:] ..А хіба це має якесь значення в нашій службі? Ви непоправний фантаст, Бентлі! (Поплескав його по плечу) (Галан, І, 1960, 397); Василь поплескав долонею по гарячому металу трактора (Довж., І, 1958, 83).
Поплеска́ти в доло́ні — те саме, що Плеска́ти в доло́ні (якийсь час) (див. плеска́ти). — Не лякай, Масло, бо каятимешся, — стиснув кулаки Василь. — О! Пташеня кігті показує. Ура! Ура! — глузливо поплескав в долоні Масло (Хижняк, Невгамовна, 1961, 316); — Навіщо ж ти тоді нас викликав? — скипів Дорош. — Щоб поплескати тобі в долоні? (Тют., Вир, 1964, 172).
2. неперех., розм. Займатися пересудами якийсь час.
◊ Поплеска́ти язико́м: а) те саме, що Плеска́ти язико́м (якийсь час) (див. язи́к). Під тином, на дубочках, де сходиться молодь язиком поплескати, насіння полузати, там можна і в хихоньки-хахоньки погратися (Грим., Незакінч. роман, 1962, 12); б) поговорити по-пустому, несерйозно про що-небудь. Вона подумала, що син поплеще язиком про поле та насіння і замовкне, як було досі (Чорн., Потік.., 1956, 356).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 208.