ПОПЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док. Плюнути кілька разів; плювати якийсь час. [Старшина:] Де ж арештант? [Явдоким:] Взяв в жменю грудочку землі, поплював, зліпив коника, сів на нього, трахнув гарапником і ф’ю!.. (Кроп., II, 1958, 396); Олег Іванович поплював на долоні, як роблять теслярі, перед тим як братись тесати (Голов., Тополя.., 1965, 68); Потрудились хлопці жарко, І вантаженню кінець… І Федосія, вагарка, Поплює на олівець, Впише цифру… точно… строго… (С. Ол., Вибр., 1959, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 211.