ПОПОВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех., розм. Вчити тривалий час; повчити добре. Петра на волю одпустили, Зимою в Київ одвезли, І там у школу оддали, І там чимало поповчили (Шевч., II, 1963, 245); Мотря, вмиваючись сльозами, стала ганьбити сина.. — Бач, як поповчили, так і матері стало треба?.. (Мирний, І, 1949, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 215.