ПОПОЛОВІ́ТИ, і́є. Док. до полові́ти. Дождався [Онопрій] нарешті, затвердло зерно, пополовіло стебло, похилилося вниз (Фр., III, 1950, 206); Ниви якось несподівано, немов за один день, пополовіли (Хор., Ковила, 1960, 83); Вже місяць геть аж за хату зайшов, уже й небо на сході пополовіло (Вирган, В розп. літа, 1959, 291); * Образно. [Ганна:] Колись і думки цвіли і рясніли, та пополовіли і зав’яли… (Кроп., II, 1958, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 217.