ПОПОПЛА́КАТИ, а́чу, а́чеш, док., розм. Плакати багато разів, тривалий час; наплакатися добре. Провела його за село, того чоловіка, попоплакала… (Вовчок, І, 1955, 12); Що вона попоплакала.. так годів зо три або й з чотири (Барв., Опов.., 1902, 112); — Тобі, Явдохо, наказ: перебиратись з дочкою у двір.. — Господи! що ми тоді з матір’ю попоплакали та попокляли свою долю! (Мирний, III, 1954, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 219.