ПОПОСИ́ДІТИ, джу, диш, док.
1. Сидіти де-небудь тривалий час. І попосиділа ж вона під поштою не годину, дожидаючись (Барв., Опов.., 1902, 498).
2. Перебувати де-небудь тривалий час. [Xрапко:] Нехай же тепер розумний та й на кухні попосидить [Петро]; людської страви попоїсть… (Мирний, V, 1955, 163).
3. Навчатися де-небудь тривалий час. [Печариця:] В бурсі попосидь літ десять-дванадцять, та от тобі тільки й ходу, що учителем! (Мирний, V, 1955, 146).
4. Бути ув’язненим тривалий час. Гущу прийняли добре.. — Що, попосидів? — Мовляв, знаєм, за що (Коцюб., II, 1955, 65).
5. над чим. Виконувати яку-небудь складну, копітку роботу тривалий час.
6. на чому, у сполуч. із сл. каша, хліб і т. ін. Харчуватися чим-небудь одним тривалий час. [Печариця:] А якби вони [студенти] попосиділи дома на гречаній каші, з книшами, а в бурсі — на червивій тарані, то не тієї б заспівали! (Мирний, V, 1955, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 220.