ПОПОТІ́ШИТИСЯ, шуся, шишся, док., розм. Тішитися тривалий час; натішитися добре. Млин все стогнав, самітний на степу.. Микиті цей чорний одинокий остяк здавався за рідного брата.. Остяк заскрипів й увесь похитнувся. — Скрипиш?.. Скрипи!.. попотішаться [люди] ще твоїм стогоном, поки прирозуміють, яким побитом з твого порохниння найбільше користі потягти, — промимрив про себе дід і похнюпився (Л. Янов., І, 1959, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 221.