ПОПОЇ́СТИ, ї́м, їси́, док., перех. і неперех., розм.
1. Те саме, що наї́стися. Попоїсть [людина], нап’ється та й заляже спати, Виспиться — і знову давай починати! (Граб., І, 1959, 594); Син вивозить в ліс стару забуту смертю мати.., але під непереможним впливом бажання хоч раз добре попоїсти і випити на похоронах — забирає її назад (Коцюб., III, 1956, 389); // Поїсти чого-небудь. На, попоїж із медком паляниці (Манж., Тв., 1955, 157); — Попоїж спочатку галушок, може, тоді подужчаєш (Чаб., Катюша, 1960, 89); З корзини витягне [дівчина] куряче стегенце, з білою паляницею попоїсть трохи, а тоді пиріжечком з повидлом заїсть (Головко, І, 1957, 140).
2. Те саме, що похарчува́тися. [Xрапко:] Нехай же тепер розумний [Петро] та на кухні попосидить, людської страви попоїсть… (Мирний, V, 1955, 163); — Та старшеньких було семеро, та усі ж і на тім світі… з татусем… Позагонило горе: ні попоїсти, ні одягтись було… (Тесл., З книги життя, 1949, 58); * Образно. Смачний мені в сьому дворищі був хліб, хоч я й мало його попоїв із моєю Параскою (Барв., Опов.., 1902, 176).
Люби́ти [до́бре] попої́сти — не обмежувати себе в їжі. Безбородько любив добре попоїсти (Вільде, Сестри.., 1958, 285); — Питання закуски все частіше стає в центрі моєї уваги. Нічого не зробиш — люблю, многогрішний, попоїсти (Собко, Справа.., 1959, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 216.