ПОПРИКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Прикласти багато чого-небудь, у багатьох місцях. Поприкладала до чиряків печеної цибулі (Сл. Гр.); Гоїв його Гара-сим Савчук — ото був превеликий знахар! Зараз до ран ранника поприкладав,.. ну й за тиждень він здоровий був, — от що! (Гр., II, 1963, 486).
Поприклада́ти печа́тки — те саме, що Поста́вити печа́тку (в багатьох місцях, на багатьох документах і т. ін.) (див. поста́вити). Харитін позамикав хати ще й печатки поприкладав (Н.-Лев., III, 1956, 61); Поприклада́ти ру́ку (ру́ки) до чого — те саме, що Прикла́сти ру́ку (ру́ки) (про всіх або багатьох) (див. рука́). — Та щоб до того «прошенія» всі поприкладали руки, геть усі, ціла громада (Коцюб., І, 1955, 114).
2. перев. у сполуч. із сл. назви, прізвиська і т. ін., розм. Вжити, вигадати стосовно кого-небудь. Тільки зачепи її, так разом як залящить [Настуся], затріщить, загомонить.. і таких прикладок поприклада, що й не додумаєшся, відкіля вона усього набралася (Кв.-Осн., II, 1956, 471).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 227.