ПОПРИХО́ДИТИ, ить, имо, ите, док. Прийти, прибути куди-небудь (про всіх або багатьох). [Тетяна:] До мене швидко поприходять дівчата на вечерниці [вечорниці] прясти (Котл., II, 1953, 49); — А баби чого поприходили? — зашепотіла вона до Дарки (Л. Укр., III, 1952, 675); Зал був переповнений.. Багато поприходило з сусідніх сіл, чимало було й різних городян (Довж., І, 1958, 374); // Повернутися звідкись (про всіх або багатьох). Ми поприходили зі школи, а Опанаса ще не було (Фр., IV, 1950, 275); Кінчиться ж це коли-небудь, відіб’ються від ворогів, поприходять з фронту додому (Гончар, II, 1959, 163); // Надійти за призначенням (про надіслані кудись речі, товари і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 230.