ПОПУЛЯРИЗА́ТОР, а, ч. Той, хто популяризує що-небудь. Я ходив гордий і навіть, пам’ятаю, хвалився тим, що я не популяризатор, а щось немовби професор вищої математики (Довж., І, 1958, 22); Він [І.Франко] був невтомним популяризатором російської і західноєвропейської літератури, перекладав на українську мову твори Чернишевського, Салтикова-Щедріна, Гліба Успенського, Пушкіна, М. Гоголя (Від давнини.., І, 1960, 52); Був Кропивницький не лише великим знавцем, а й талановитим співаком, виконавцем і популяризатором української пісні (Нар. тв. та етн., 3, 1965, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 239.