ПОПУЛЯРИЗА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Виклад чого-небудь у загальнодоступній, дохідливій формі. Нахил до популяризації в 90 рр. привів до того, що я робив популярні поетичні переробки західноєвропейських і східних поетичних творів (Фр., І, 1955, 42).
2. Поширення серед народних мас надбань вітчизняної та світової культури, пропаганда знань, заходів тощо; популяризування. М. Максимович зробив першу спробу популяризації основ наукового природознавства серед освічених робітників і селян, написавши книжку для народного читання «Книга Наума» (Матеріали з. іст. укр. журналістики, 1959, 114); Наприкінці XIX — на початку XX ст. певну роль у популяризації ленінських праць відіграли видатні українські письменники П. Грабовський, Л. Українка, М. Коцюбинський, І. Франко (Укр. іст. ж., 2, 1960, 86); Популяризація поряд з великою російською літературою інших літератур народів Союзу — одне з найважливіших завдань, які висунув час перед Спілкою радянських письменників (Рильський, IX, 1962, 13); Популяризація передового досвіду.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 239.