ПОПУ́ТНИЙ, а, е. Який іде, їде, рухається в одному напрямку з ким-, чим-небудь. Білограй і Дудка приїхали в місто попутною машиною (Мушк., Чорний хліб, 1960, 178); Їм лишалося.. діждатися попутного пароплава і розпочати далекі мандри до самого моря (Збан., Курил. о-ви, 1963, 39); // Ходовий, погожий (про вітер). Попутний вітер швидко жене його баркас далі й далі від берега (Шиян, Переможці, 1950, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 242.