ПОПУ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до попусти́ти 1, 4-9. Відчувши попущений повід, Мишастий увійшов передніми ногами по коліна у воду й почав пити, задоволено одфоркуючись (Юхвід, Оля, 1959, 17); Волосся [у Марції] зачесане з мистецькою простотою, розділене проділем і попущене так, що покриває більшу частину лоба і спадає хвилястими кучерями од скронів [скроней] на груди (Л. Укр., III, 1952, 176); Сонце стояло посеред неба, нестерпно пекло, гарбузове листя пообвисало, стало зовні схоже на попущені кажанові крила (Вирган, В розп. літа, 1959, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 242.