ПОПІДБИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до попідбива́ти. А там Москва з лаптями та з ликами; .. були й решета, і ночовки, діжі, лопати, сівці, черевики, чоботи з підковами й німецькі, тільки гвіздочками попідбивані (Кв.-Осн., II, 1956, 12); Не видержав Никифор, сам стиснувсь кулак, Сама рука знялась — і він не стямився, Як жінка впала з попідбиваним лицем, Як сині губи кров’ю закрасилися… (Фр., XIII, 1954, 310).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 201.