ПОПІДВІКО́ННЮ, присл. Під вікнами, за вікнами.. Маланка не могла спати. Ще довго тупали ноги попідвіконню, літали чиїсь слова (Коцюб., II, 1955, 68); А тут якраз, шаснувши попідвіконню, і Олександра нагодилася (Логв., Літа.., 1960, 58).
◊ Піти́ попідвіко́нню — піти просити милостиню. Жінка, одно те, що не мала нічого, а друге, не вміла робити, пішла попідвіконню (Кв.-Осн., II, 1956, 101); — Невже ж ти виженеш нас із хати, щоб ми з торбинками пішли попідвіконню? (Вас., І, 1959, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 202.