ПОРА́ДНИК, а, ч.
1. Той, хто дає поради (у 1 знач.), радить. Грицько радів, дякував у душі порадників [порадникам] (Мирний, І, 1949, 174); Багато років Саватій вважався незамінним порадником в першій-ліпшій сільській справі (Петльов., Хотинці, 1949, 146); * Образно. — Злість та гнів — погані порадники (Шиян, Баланда, 1957, 109).
2. рідко. Те саме, що ра́дник 2. На ранок Стефан Потоцький зібрав своїх військових порадників (Кач., II, 1958, 419).
3. Посібник з якої-небудь справи, галузі знань і т. ін. Самосват копався в книжковій шафі. Лежали там переважно різні порадники й брошури з питань сільського господарства та поточної політики (Минко, Ясні зорі, 1951, 212); У XVII ст. в Московській державі вийшло в світ багато медичних книжок (лікарських порадників, травників і т. п.) (Шк. гігієна, 1954, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 245.