ПОРА́ДОНЬКА, и, ж. Пестл. до пора́да. — Брати мої, діти! Дайте мені порадоньку, Що будем робити? (Шевч., І, 1963, 44); Ой тяжко сироті на світі пробувати! Нікому вірної порадоньки дати! (Кост., І, 1967, 62); Хмелина пісеньку таку Приспівує дубку: «Здоров, козаченьку-дубочку, Порадонько моя!» (Гл., Вибр., 1951, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 245.