ПО́РВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до порва́ти1 1-3. Обридла осоружна граматка, він її разів з сотню прочитав, бувши в дяка, деякі місця напам’ять знає, деякі листки трудніші порвані, слова позатирані (Мирний, IV, 1955, 80); Він розстебнув чорну, порвану на плечі сорочку і насунув на очі картузика (Тют., Вир, 1964, 193); Фронт був порваний, але стояв непохитний, мов скеля (Кучер, Голод, 1961, 165); Двоє козаків підхопили його під руки, один захопив і одіж його, та й поволокли отак як був — голого до пояса (ну порвана ж у шмаття спина в сердеги!) — у волосний двір, видко, в «холодну» (Головко, II, 1957, 358); * Образно. Чого ж тепер заплакав ти? Чого тепер тобі, старому, У цій неволі стало жаль — Що світ зав’язаний, закритий! Що сам єси тепер москаль, Що серце порване, побите (Шевч., II, 1963, 106); // у знач. прикм. Мак поспіль вкрив городи коло кожнісінької хатки.., перериваючись де-не-де, як порване коралове намисто (Вовчок, І, 1955, 323); Врозтіч метнулися коні, порвали — сполохані — упряж; Нарізно мчать без дороги і порвані віжки лишають (Зеров, Вибр., 1966, 321); Порвалася нескінчена розмова, Тремтить вона, мов порвана струна, В моєму серці (Л. Укр., І, 1951, 165); Порвані ферми [мостів] гнулись у багряну воду, немов пили її спрагло і ніяк не могли напитись (Гончар, III, 1959, 296); // по́рвано, безос. присудк. сл. Десь у другій половині дня плацдарм вже не можна було впізнати: дротяні укріплення порвано, поламано, окопи порозвалювано, позиції поруйновано (Гончар, II, 1959, 377); Гей, на всі простори, на Карпати-гори Розлітайся, слово, розтинайся, клич, — Сили трудової горе не поборе, Порвано навіки ланцюги сторіч! (Рильський, II, 1960, 150).
2. у знач. прикм. Не суцільний (про хмари). Місячне проміння пробивалось крізь порвані хмари, що поблідли і тихо сунулись на схід, одкриваючи західний край неба (Л. Укр., III, 1952, 565).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 249.