ПО́РИ, пор, мн. (одн. по́ра, и, ж.).
1. Найдрібніші отвори потових залоз у шкірі людини або тварини. Рифка стояла.., втягаючи в себе всіма порами тіла милий холод, розкішну вогкість та свіжість саду (Фр., V, 1951, 342); Ніс блищав, червоний, аж сизий, з великими синюватими порами на шкірі (Кучер, Трудна любов, 1960, 439); // Мікроскопічні непотовщені місця клітинної оболонки рослини, крізь які відбувається обмін речовин. В деяких місцях оболонки лишаються тоненькі ділянки без потовщень. Ці місця називають порами (Практ. з анат. рослин, 1955, 9).
2. Порожнини між часточками якої-небудь речовини, матеріалу тощо. — Відомо, що понтійські вапняки дуже пористі, — гаряче продовжував Мурашко. — В їх пори й заходить десь біля Каховки дніпровська вода (Гончар, Таврія, 1952, 240); Металокерамічні підшипники відрізняються від литих наявністю пор (Веч. Київ, 21.XI 1966, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 251.