ПОРИ́ТИСЯ, и́юся, и́єшся, док.
1. Ритися якийсь час у землі, в чомусь пухкому або сипкому. В багні куйовдилась [Свиня], ще й на квітник прийшла Між квітами пориться (Гл., Вибр., 1951, 148).
2. у чому. Перебирати, перекладати що-небудь якийсь час, шукаючи щось; покопирсатися. Іван порився у торбі, витяг чималий шматок хліба, невеличку тараньку і, зайшовши у тінь, під бурту, почав тараню чистити (Мирний, IV, 1955, 20); Шевченко дістав з шухляди коричневу потерту папку, порився в паперах (Збан., Сеспель, 1961, 415); Дмитро Іванович порився в своїх кишенях, дістав дві монетки по двадцять копійок і передав хлопчикам (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 109); * Образно. [Грицько:] То не людське діло — судити, а боже. Сама у своїй голові покопайся, у своїй душі порийся та й спитай себе: чи винувата ти, чи ні? (Мирний, V, 1955, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 257.