ПОРОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПОРО́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., перех., розм. Мати те чи інше заняття, бути зайнятим чим-небудь (уживається перев. у питальних реченнях). — Що мій Антосьо там поробляє в чужині, — згадувала мати на багату кутю за столом, — чи має хоч хліба доволі? (Свидн., Люборацькі, 1955, 127); Що пороблюєте? Що цікавого пишете? (Коцюб., III, 1956, 116); — Ну, що ж там у вас? Усі живі, здорові? Що поробляє Марія, де Вихор? (Кучер, Чорноморці, 1956, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 264.