ПОРОЖНИ́НА, и, ж.
1. Порожній, нічим не заповнений простір всередині чого-небудь. Для засолювання відбирають огірки зелені, неповністю дозрілі, з щільною масою, без порожнин (Укр. страви, 1957, 407); Для одержання виливка використовують ящик.., наповнений землею, в якому за допомогою моделі зроблено порожнину по конфігурації виливка (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 176).
∆ Ка́рстова порожни́на, геол. — порожній простір у товщі земної кори, утворений внаслідок вимивання розчинних гірських порід підземними водами. З карстовими порожнинами часто пов’язані родовища нафти (Наука.., 4, 1968, 19).
2. анат. Простір в організмі людини або тварини, обмежений внутрішніми поверхнями стінок тіла. Порожнина рота відокремлюється від порожнини носа піднебінними кістками і відростками верхньощелепних кісток (Анат. і фізіол. люд., 1957, 31); Між листками плеври утворюється щілина — плевральна порожнина, тиск в якій нижчий від атмосферного (Заг. догляд за хворими.., 1957, 93); Якщо розрізати шкіру і м’язи вздовж тіла черв’яка, то відкриється виповнена рідиною порожнина тіла, в якій лежать внутрішні органи (Зоол., 1957, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 267.