ПОРОЖНЯ́К, ч.
1. род. а́. Порожній, нічим не навантажений поїзд; валка порожніх підвід і т. ін. Минула година і друга, а поїзда все не було. Нарешті.., важко сопучи, до станції підповз довжелезний порожняк (Головко, II, 1957, 457); *У порівн. Цить! Заторохтіла, як порожняк по дорозі! (Коцюб., І, 1955, 38).
2. род. у́, збірн. Сукупність незавантажених транспортних засобів. Розгорнулося змагання за відмінний стан відкотних гірничих виробок і безперебійне постачання добувних забоїв порожняком (Ком. Укр., 9, 1964, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 269.