ПОРОЗГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, док., перех.
1. Розгубити все або багато чого-небудь. — Нам треба вівчаря старого, щоб овець не порозгублював (Мирний, II, 1954, 67); Поки донесеш, то все порозгублюєш (Сл. Гр.); * Образно. Щасливий той, хто мав надію, Стояв при танку й тягачі, Любив і літа молодії Не порозгублював вночі (Мал., Поеми, 1948, 181).
2. Втратити всіх або багатьох; залишитися без усіх або багатьох. Забула, закинула все, порозгублювала подруг (Коз., Листи.., 1967, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 272.