ПОРОЗКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Розки́дати в різні боки все або багато чого-небудь. Терезка посміхнулася, відклала сорочину на стіл і пішла збирати груші, що малий порозкидав (Томч., Готель.., 1960, 228); // Покласти не на своє місце, покидати недбало, безладно все або багато чого-небудь. — Хапалася [Варка] їхати так! Їй кажуть забрати своє збіжжя, а вона.. нічого не забрала, та тільки все порозкидала (Вовчок, І, 1955, 177).
2. Розібрати покрівлі, хати, клуні і т. ін.; // Розвалити, зруйнувати будівлі, споруди і т. ін. Вночі сильний вітер порозкидав курені, в яких спали люди (Вол., Самоцвіти, 1952, 154).
3. перен. Примусити всіх або багатьох роз’їхатися у різні місця, далеко один від одного. Тяжка війна порозкидала юнаків по краю і по далеких світах (Мас., Під небом.., 1961, 79).
4. розм. Розподілити між багатьма що-небудь.
5. Широко розкинути, відставити в різні боки (перев. руки, ноги, крила) (про багатьох). Коні бігли,.. порозкидавши голови на обидва боки й позгинавши дугами шиї (Н.-Лев., І, 1956, 571); // Простягти у різні боки далеко від стовбура гілля, коріння і т. ін. (про дерева).
6. Розташувати (намети, стани, табори і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 273.