ПОРОЗНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, док., перех.
1. що. Рознести у різні місця, віднести різним особам усе або багато чого-небудь. Дівки.. порозносили борщ і кулешу. Кожний з робітників витягнув з-за пояса свою дерев’яну ложку (Кобр., Вибр., 1959, 124); — Мені треба бігти, я ж на роботі. Бачите, скільки ще треба листів і газет порозносити! (Сенч., Опов., 1959, 47); // перен., розм. Поширити скрізь чутки, ідеї і т. ін., повідомити всіх або багатьох про що-небудь. Скрізь проповідував [студент] свої ідеї, котрі не давали йому спокою, неначе муляли йому в голові, доки він не порозносив їх по сусідах (Н.-Лев., І, 1956, 462).
2. перев. по чому. Носячи, волочачи і т. ін., розтягти в різні боки все або багато чого-небудь. Серед кривавої січі.. вона, мати, не закриє очей своїй рідній дитині: їх хижі орли з граками повикльовують, голодні вовки-сіроманці порозносять жовті кості… (Мирний, II, 1954, 83); * Образно. Підняли [дітиська].. галас і чудування — чистий тобі базар зробили під стодолою.. Треба було лиш сердитись і чекати, аж лихо порозносить дітиськів (Козл., На переломі, 1947, 55); // безос. Сходило сонце, коли побачили, що слідів нафти на морі майже не лишилось. Окремі плями порозносило одну від одної на значну відстань (Трубл., Шхуна.., 1940, 311); // Розтягти за ногами бруд, сміття і т. ін. (про багатьох). Дзвінку застав [Фока] за роботою в дворі.. Порядкувала.., згортаючи солому, сіно, що його порозносила худоба по всьому подвір’ї (Гжицький, Опришки, 1962, 24).
3. перен., розм. Забрати, розтягти частинами, порозкрадати все або багато чого-небудь. Дочки й зяті.. страхались тих ченців, щоб вони не порозносили дечого з флігеля (Н.-Лев., І, 1956, 394).
4. Потрощити, зруйнувати все або багато чого-небудь.
5. безос., розм. Стати опухлими (про частини тіла, обличчя); порозпухати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 275.