ПОРОЗПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Позичити частинами, багатьом все або багато чого-небудь. Антосьо і вухом не вів; підцапивши гроші, порозпозичав, а після лиш відбирав та гайнував (Свидн., Люборацькі, 1955, 127); [Коломійчиха:] Порозпозичав мов добро ледарям, так з них і прав! (Стар., Вибр., 1959, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 277.