ПОРОЗЧИНЯ́ТИ 1, я́ю, я́єш, док., перех. Відчинити все або багато чого-небудь; повідчиняти. — Порозчиняю ворітечка, буду вас ждати, в вікна виглядати. Приходьте ж, дівчаточка!.. (Н.-Лев., І, 1956, 97); — Так він вас і прийме, командуючий. Усі двері порозчиняє перед вами, — сказав Славко (Кучер, Чорноморці, 1956, 75).
ПОРОЗЧИНЯ́ТИ2, я́ю, я́єш, док., перех.
1. Розчинити в рідині які-небудь речовини; зробити багато розчинів.
2. Учинити тісто (про багатьох).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 281.