ПОРО́Ю, присл. Іноді, часом, час від часу. Під липою старою Два умерших тліє. І ніхто їх не ховає, І ніхто не плаче, — Тільки ворон чорнокрилий Там порою кряче!.. (Рудан., Тв., 1956, 77); Ступав він дрібненько, швидко і легко, так що порою Оксен ледве встигав за ним (Тют., Вир, 1964, 102).
◊ Ча́сом з ква́сом, поро́ю з водо́ю див. квас.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 288.