ПОРТО́ВИ́Й, о́ва́, о́ве́. Прикм. до порт. Корабель спішить — пливе До портових огнів Александрії (Зеров, Вибр., 1966, 78); Над порожніми бухтами зводилась сіра громада камуфльованих портових споруд (Кучер, Чорноморці, 1956, 346); // Який має порт, є портом (про населений пункт). Згадались йому чужі портові міста, де худі запалені рикші з лементом кидаються до пасажирів, до моряків, навперебій пропонуючи свої послуги… (Гончар, Тронка, 1963, 332); // Розташований у порту. Портовий клуб; // Який працює у порту. Вадим помітив серед облич італійців чорні обличчя неаполітанських негрів, очевидно портових вантажників (Руд., Остання шабля, 1959, 429); // у знач. ім. порто́ви́й, о́во́го, ч. Робітник, що працює в порту; портовик. Вже з катера Матюшенко крикнув іще: — Краще не розходьтеся, ми тільки навідаємось на броненосець, а потім побалакаємо. — Будемо ждати! — крикнули з берега портові й густо завихрили засмальцьованими кепками (Панч, І, 1956, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 290.