ПО́РУБ, у, ч.
1. Рубання лісу, дерев; вирубування. Це дрова і тріски ще вогкі, — вчорашнього порубу (Сл. Гр.); У гірських районах треба насамперед вести правильне лісове господарство, не допускати суцільних і літніх порубів на крутих схилах (Наука.., 8, 1959, 31); Дід [лісничий] знав слово, як замовити ліс і від порубу, й від потрави (Л. Янов., І, 1959, 346).
2. Місце, ділянка, де вирубано ліс. Пішов [Вітя] у поруб, що за ставком (Вас., II, 1959, 181); Проти порубу дорогу перемело піском (Вол., Дні.., 1958, 55).
3. рідко. Слід від рубання. У долині Ронсевальській Видко «поруби Роланда», — Так прозвано їх, бо лицар, Щоб собі пробить дорогу, Так смертельно, тяжко вдарив Тим своїм мечем Дюрандо В скелю, що сліди зостались І по сей день на камінні (Л. Укр., IV, 1954, 140); // Заподіяна шаблею рана. І вквітчався труп не маком, — порубом рицарським (Сл. Гр.).
4. заст. В’язниця, тюрма. [Журейко:] Умислив Ульф з княгинею лукаво Тебе схопить і в поруб заточить (Коч., П’єси, 1951, 79); Там стояла тюрма (поруб), де під вартою вже третій місяць сидів полоцький князь Всеслав (Літ. Укр., 1.Х 1968, 2); // Погріб, що служить в’язницею. Сміливцеві ввижалося, ніби вже потягли його до княжого двору і вкинули в яму-поруб (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 292.