ПОРУЧА́ТА, ча́т, мн., заст. Поруччя, поручні. — Йдемо ми рядком через місток збоку попід поручатами, а дошки під нами ворушаться та вгинаються, неначе клавіші на фортепіані (Н.-Лев., IV, 1956, 66); Покій фабриканта.. Дрейсігера.. Крісла й софа криті червоним, поручата в них з червоного дерева різьблені та цяцьковані (Л. Укр., IV, 1954, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 296.