ПОРУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто дає поруку, ручиться за кого-небудь. Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 296.