ПОРУ́ШУВАТИ, ую, уєш і діал. ПОРУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОРУ́ШИТИ, у́шу, у́шиш, док., перех.
1. Робити що-небудь всупереч наказові, закону і т. ін. Тарас Григорович був такий обережний, що ніхто в фортеці й не підозрював, що він давно вже порушує наказ царя (Тулуб, В степу.., 1964, 180); — Це я і так порушую дідусів заповіт, щоб жодна книга не виходила поза стіни цієї бібліотеки (Головко, II, 1957, 489); Мама гостро наглядала за тим, щоб усе робилося, як вона установила, і щоб ніхто не посмів порушати її наказів (Мирний, IV, 1955, 335); [Годвінсон (до Джонатана):] Зробить кумир з поганки, ледащиці — се ж гірший гріх! Адже він тим порушив господню заповідь страшну, велику (Л. Укр., III, 1952, 75); Як це необачно, що вона наважилася порушити професорову заборону (Смолич, І, 1958, 80); // Діяти, чинити не так, як належить за традицією, звичаєм, загальноприйнятими правилами і т. ін; відступати від чогось установленого, узвичаєного. Відмінна традиція квітне між колгоспами — звітувати один перед одним на кінець господарського року, в день Конституції. Не будемо порушувати цієї традиції (Ю. Янов., І, 1954, 68); Ви пробачте мені, що я порушу ваш звичай і не буду хреститись (Цюпа, Три явори, 1958, 7); Досвідчений розвідник ніколи не повинен випробовувати судьбу. Це було правилом Дениса Бараболі, але, озлоблений, він сьогодні вирішив порушити це правило (Стельмах, II, 1962, 279); // у сполуч. із сл. правда, істина і т. ін. Неправильно переказувати що-небудь, викривляти, перекручувати. Письменник раз у раз міцно стримує свою фантазію, щоб не порушити правди (Смолич, Розм. з чит., 1953, 134).
Пору́шувати (пору́шити) кордо́н — нелегально переходити через кордон на територію іншої держави; Пору́шувати (пору́шити) сло́во (прися́гу і т. ін.) — не виконувати своєї обіцянки, свого зобов’язання і т. ін. Сахно не хотіла ні порушувати свого слова, ані рискувати своєю персоною (Смолич, І, 1958, 87); Вона, Івга, мусить порушити слово, яке дала подрузі. Вона це повинна зробити, щоб урятувати Яринку від необачних кроків (Донч., IV, 1957, 224).
2. Припиняти, переривати який-небудь стан, процес або вияв почуття і т. ін. Христя і рада тому мовчанню: ніщо їй не забороняє думати про себе, ніщо її не розговорює, не порушує німої одради (Мирний, III, 1954, 105); Напружену тишу ніщо не порушало (Коцюб., II, 1955, 101); Сонна вулиця знову позіхнула, збила ногами дітвори пісок і покотила дитячий вереск так сильно, що порушила у соняшниках сон собаки Жука (Кос., Новели, 1962, 65); Женя раптом зітхнув і замовк.. Може, перед ним постали важким маревом чорні дні страхітливої війни, що так несподівано порушила його безтурботне дитинство? (Мокр., Острів.., 1961, 12); Сигнал бойової тривоги раптом порушив спокій (Ткач, Моряки, 1948, 32); Віроломний напад гітлерівської Німеччини на нашу Соціалістичну Батьківщину в 1941 році порушив мирну працю радянського народу.
Пору́шити мо́вча́нку (мовча́ння) — заговорити. Перший порушив мовчанку дід Остап (Головко, I, 1957, 435); — А чули? — зненацька порушив мовчанку Маковей. — Шовкун казав, що повернеться в роту… (Гончар, III, 1959, 123); Пору́шувати (пору́шити) рівнова́гу: а) зміщуючи центр ваги, призводити до падіння чого-небудь; б) змінювати природне, стале співвідношення між чим-небудь. Дотик, нарешті, спричинює біль і чуття каламутить, Скоро насильство порушує в тілі часток рівновагу (Зеров, Вибр., 1966, 171).
3. Пошкоджувати, псувати, руйнувати що-небудь. Я бачив, як вітер березку зломив: Коріння порушив, гілля покрутив… (Пісні та романси.., II, 1956, 150); Чутлива [трава], як павутиння. Хвилинами його брав жаль, і він стримував косу, щоб не порушити тієї затаєної при землі краси (Тют., Вир, 1964, 251); Коли машину знесло в яр, могло і кардан пошкодити і гальма порушити (Баш, На.. дорозі, 1967, 53); // Виклика́ти, спричинювати відхилення в ході, перебігу якого-небудь процесу, здійсненні якогось руху тощо. Зарості зменшують швидкість течії, перешкоджають судноплавству, порушують нормальну циркуляцію води (Хлібороб Укр., 5, 1964, 47); // у сполуч. із сл. зв’язок, єдність і т. ін. Поривати зв’язки, призводити до втрати єдності, спільності з ким-небудь. Хто порушує єдність і найтісніший союз великоруських і українських робітників і селян, той допомагає Колчакам, Денікіним, капіталістам-хижакам усіх країн (Ленін, 40, 1974, 44); Ну, а щодо тих, хто спробує порушити бойовий революційний союз України й Росії, то такі — начувайтеся! (Гончар, II, 1959, 187).
Пору́шувати (пору́шити) пла́ни (за́думи і т. ін.) кого, чиї — змусити кого-небудь відмовитися від своїх планів, задумів і т. ін.; створити несприятливі умови для здійснення планів, намірів кого-небудь. Більшовицький плацдарм на лівому березі, в сімдесяти верстах від Перекопу!..Це було жахливо, це могло порушити всі його [Врангеля] плани (Гончар, II, 1959, 320).
4. перев. у сполуч. із сл. розмова, справа, процес і т. ін. Розпочинати. Бідні жінки не мали в руках ніякого писаного контракту, ані документу [документа]; треба було вишукувати свідків умови, порушувати довголітній, сутужний процес (Фр., VI, 1951, 238).
Пору́шувати (пору́шити) клопота́ння — звернутися з проханням до якої-небудь офіційної особи або установи; почати клопотатися за кого-, що-небудь, домагатися чогось. На початку 1902 року культурні діячі Харкова порушили клопотання про дозвіл видавати щомісячний літературно-художній журнал «Світло» (Вітч., 12, 1964, 161); Пору́шувати (пору́шити) пита́ння: а) починати розмову про що-небудь, маючи на меті привернути до цього увагу громадськості, ви́кликати обговорення, дискусію і т. ін. Ніколи не обминав Франко гострих кутів, а завжди порушував найменш розроблені суперечні чи неясні питання (Вітч., 3, 1969, 164); Народ-переможець матиме право зажадати, щоб його героїчні діяння і його самого було представлено людству красиво й гідно.. Ось чому питання про красу в нашому соціалістичному радянському мистецтві треба порушити і про нього слід поговорити (Довж., III, 1960, 211); б) побіжно, принагідно згадувати про щось. — Коли він тут [на раді] порушив питання, чому я такий прихильний до сов’ячого роду, то мушу оповісти сю історію (Фр., IV, 1950, 111).
5. перен. Виклика́ти, пробуджувати (почуття, думки і т. ін.). Сталактити [на склі] викликають в невинній душі дитини радість, а статуї — сльози. Таким робом своєю художньою творчістю він [мороз] порушує цілу гаму людських почувань (Коцюб., II, 1955, 433); // Виклика́ти хвилювання в кого-небудь, збуджувати, хвилювати когось. — А що тепер буде? Що тепер робити? — запитував він себе мимохіть, і неспокійні думки порушували його ум (Кобр., Вибр., 1954, 52); Усі очі на його обернулися,.. кого порушила надія на щось дивнеє та чуднеє, а кого то жах затомив, що се скоїться (Вовчок, І, 1955, 292); // Зворушувати, розчулювати кого-небудь. Підмайстер був твердий, як камінь. Ніякі просьби ані закликання не порушували його (Фр., І, 1955, 229); Знакома казка про Івася нікого не поруша — тільки малую Галю трохи (Вовчок, І, 1955, 289); Невеличка часом пісенька, А громаду поруша: В її відгуках милесеньких, Що ніжніш від струн тонесеньких, Виявляється душа (Граб., І, 1959, 620); Музикальну хлопцеву душу вкрай порушила українська пісня, що її таким художнім способом подавав Лисенко широкій київській публіці (Крим., Вибр., 1965, 405).
6. розм. Надавати руху чому-небудь, зрушувати з місця щось. Як Павло натяг йому ногу, то вона вже мусила боліти: цей хірург порушив кожний сустав з місця (Март., Тв., 1954, 236); В лісі козаки здригались на кожен потаємний звук, хоч би тільки птах порушив гілля (Панч, Гомон. Україна, 1954, 58); * Образно. Любов до природи оживила і порушила в Тоньовій душі ще одну живу струну — поезію (Фр., III, 1950, 342); // чим. Рухати, ворушити. То був здоровий гірський орел. Він довго кружляв, шукаючи добичі, плавав у повітрі з широко розпростертими крилами, зовсім не порушаючи ними (Фр., III, 1950, 23); І не раз мені здається, Що сиджу я у полоні.. Що в руці у мене зброя Неполамана зосталась, Та порушити рукою Не дають мені кайдани (Л. Укр., І, 1951, 154); Вона порушила тепер устами, неначеб щось вимовляла, опісля викривила їх в якусь гірку усмішку (Коб., І, 1956, 119); // перен., рідко. Спонукати кого-небудь до дії, боротьби і т. ін. Нас порушає проти ката Журби вселюдської сльоза (Граб., І, 1959, 159).
7. діал. Торкати, брати без дозволу що-небудь. Віл не порушав з ясел жодного стебла (Сл.Гр.); Як їмость її запиталася, чого в спіжарні бракує муки й сиру, то вона обрушилася.. Вона не боїться й зараз присягнути, що нічого ніколи не порушила (Март., Тв., 1954, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 298.