ПОРІ́ДДЯ, я, с.
1. Рід, порода. Чи у їх поріддя таке, що вони всі однаково нездужають (Сл. Гр.); Характером Іван увесь у батька вдався. Хоч нехай йому каміння летить у вічі, а він стоїть на своєму. Глущуківське поріддя! (Чорн., Визволення, 1949, 9); Юнак з того робочого поріддя, Що цілить добре й лучить наповал (Бажан, І, 1946, 220); // Покоління. О предків-диваків поріддя, серцю миле, Рибалки, ратаї, каменярі, співці! О, як сьогодні ви прекрасно б зрозуміли, Що доля людськості — лиш у людській руці (Рильський, II, 1960, 145).
2. перен., зневажл. Лихе потомство, діти поганих батьків; відріддя. Батьків святе насліддя Ми змарнували, — а по нас Настане ще мерзотніше поріддя… (Зеров, Вибр., 1966, 278); // з означ. Уживається як лайливий вислів. — Коли б сила моя, я винищив би впень усе їхнє прокляте поріддя, я б тих, хто законом покриває кривду людську, вивів би на всенародний суд (Кол., Терен.., 1959, 216); Ми всюди будем бить Оце поріддя враже (Воскр., З перцем!, 1957, 350).
3. с. г. Різновид якої-небудь породи тварин. Софрон Іванович вважав, що складними селекційними засобами в артілі зроблено вдалі спроби вирощення нової породи худоби, створено своєрідне родовите поріддя (Горд., Дівчина.., 1954, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 260.